Poseidon Triangle, Greece

Підняти якір! Віддати швартові! Повний вперед! Нас чекає подорож по грецьких островах - отже беру скетчбук, маркери та вирушаю в семиденний круїз з туристичною агенцією «Київський КОД»

 

Якщо Вас не цікавлять легенди Древньої Греції, захоплюючі розповіді Гіда, цікаві життєві історії учасників команди - можете самостійно орендувати яхту або придбати квиток на пором, адже між островами Егейського моря добре налагоджено сполучення з Афінського порту Пірей.

Моя подорож розпочалась в Афінах, де нашу групу зустріли Павло Шинкаренко та Юля Ломаковська (організатори) разом з Крішною (надувним павліном) і запросили всіх на яхту. Наше судно відшвартували і ми вийшли в відкрите море…

До першої точки – місто Метана (на однойменному півострові Метана) – нам йти кілька годин. На горизонті видніються острови, під ногами синіють хвилі, над головою блакитне небо забарвлюється рожевим та з’являються перші зорі, – і все це під розповідь Паші про античних богів та міфи Древньої Греції.
Зашвартувалась наша команда (в кожного була своя роль на кораблі) в Метані вже вночі. І якщо ви думаєте, що всі лягли спати – то ні! ми пішли до термальних джерел – так! на Метані є активний вулкан, тут зафіксовано понад 30 кратерів, а отже є «запашна» сірководнева купіль. 25 сульфатних джерел утворюють велике озеро молочного кольору. Були часи, коли Метана була популярним курортним містом. Зараз водолікарня на півострові закрита. Але можна пройти трішки вгору від SPA-комплексу дорогою між озером і бухтою, повернути ліворуч на стежку, і спуститись до затоки з бетонною площадкою. Тут обладнано спуск і маленьку роздягальню. В цьому місці вода термальних джерел змішується з морською. Пам'ятайте, що такі ванни можна приймати лише за рекомендацією лікаря і не більше 20 хвилин.

А ще Паша і Юля показали нам на березі моря природну міні-джакузі з теплою водою, пригостили вином, завбачливо принесеним з яхти, - тепер можна й в царство Морфея податись.

Якщо ви будете на острові Порос – обов’язково візьміть на прокат квадроцикл. Острів розділений перешийком на дві частин. Менша частина густо заселена біленькими будиночками з мініатюрними вуличками,а більша – салатово-зеленими соснами та скелястими схилами з лазурними бухтами.
Спочатку наша група насолодилась коктейлями та пляжним відпочинком в бухті Кохання. Далі ми гірським серпантином піднялись (ось чому квадроцикл краще ніж велосипед)))) до храму Посейдона, вірніше його руїн, які залишились поміж оливкових дерев. Поласувавши свіжими інжирами відразу з дерев, які тут ростуть, ми спустились до монастиря Живоносного джерела, і помчали на верхівку схилу маленької частини острова, щоб провести сонце. Слів не вистачить, щоб передати захоплення: уявіть, ви сидите на теплому камінні, під ногами місто засвічується першими вогнями, далеко внизу в синій затоці колихаються білосніжні яхти, ліворуч вдалині на хребті гори ряд вітрогенераторів блимають червоними ліхтарями і все це обіймає величезне небо над вами…
Зі смаком завершуємо цей вечір в гамірній таверні з традиційним грецьким смаженим сиром «саганакі», салатом, тушкованим м’ясним рагу «стіфадо» та вином.

Знаєте, як в дитинстві буває, коли «розігрався» з друзями і хочеться, щоб гра продовжувалась безкінечно і раптом нікого не покликали додому. Наша мандрівка тільки почалась, а нас вже переповнювала маса емоцій, ми «ввійшли в смак», і тут Паша сказав, що можна, зробивши крюк, додатково відвідати острів Ідра, але для цього треба попросити нашого шкіпера, бо «паркуватись» доведеться на пляжі Мандракі, а не в порту. Ми одноголосно підтримали цю ідею, а природа-погода і капітан погодились зробити таку подорож. І от ми вже пливемо на новий острів, моя сусідка по каюті з корми пробує ловити рибу на спінінг під приповідку «Ловися рибка велика й маленька…», яку періодично хтось з команди повторює)))
Кидати якір в бухті Мандракі нам довелось з певними зусиллями, адже швартувались ми до каміння на пляжі, а з сусідньої яхти нам щось кричав власник-грек, якого розумів лише наш капітан. В нагороду за старання було купання в прозорій воді бухти довкола яхти: з масками, трубками, ластами і надувним павліном Крішною. Ближче до вечора (жара була неймовірна) ми пішки відправились в місто Ідра. Які ж там живописні вулички, дворики, будиночки! Безліч крамниць з прикрасами та сувенірами – Греція в моїй пам’яті залишилась як скринька з коштовностями. А ще на цьому острові нема машин, але є віслючки. Ми ходили лабіринтами вулиць вверх і вниз до ночі, потім сіли на «водне таксі» і приплили на яхту. Далі нам потрібно було вирішити питання з нічним чергуванням на кораблі, про яке нас заздалегідь попередили, адже яхта могла з різних причин «відшвартуватись». Ми поділились на пари, і змінялись кожні дві години. Моя зміна була з 00:00 до другої години ночі. За цей час я спостерігала рух зірок на чорному тлі неба, їх далеке мерехтіння; спокійний, майже сонний, шепіт хвиль; скрип мачт і перегуки сов, що долітали з берега. А коли моя зміна завершилась – я щаслива і трішки втомлена пішла дивитись зорі в своїх снах…

Ніколи не могла подумати, що пошкодую про те, що не вмію вчити вірші й тексти на пам’ять.
Ми повернулись на острів Метана, але зайшли з іншої сторони – в бухту Ваті. Вона така крихітна, але тут природа, здається, ввімкнула на максимум насиченість кольорів: бірюза моря посилювалась десятками відтінків зеленого (від сіро-зелених оливкових дерев до ніжно-салатових сосен) та блакиттю неба.
Нас чекала зустріч з Гефестом. Ми піднялись автобусом на гору, і продовжили піший підйом кам’янистим схилом від вказівника. Все вище і вище, повз полянки рожевих цикламен, по рудій пористій породі (наслідки виверження вулкана). В якийсь момент здалось, що це вже інша планета, і десь з-за каменя вийде Голлум і скаже: «Моя прєлєсть…» Нарешті ми опинились біля кратера вулкану – потенційно активного. Обравши собі кожен свій камінь, з шикарним видом на гори і море, ми сіли біля Паші, і він повідав нам міф про тяжку долю Гефеста. Сонце закотилось за обрій і ми як птахи, злетівши зі своїх кам’яних гнізд, спустились в маленьке поселення Камені Хора, що означає «спалене село». Тут ми зі смаком повечеряли м’ясом, вином, сиром і салатами. Виявилось, що власник цієї таверни («OINOTHERAPEFTIRIO») колись збудував поруч свого будинку амфітеатр! Влітку тут проводяться концерти, вистави, ставлять п’єси… Нам запропонували вийти на сцену і продекламувати щось, і тут я відчула жаль, що не знаю на пам’ять ті вірші, які мені дуже подобаються((( Послухавши виступи бажаючих, нас автобусом відвезли до яхти, де ми ще до пізньої ночі за чашкою чаю ділились враженнями.

Пливемо, тобто йдемо, далі. Прямо по курсу – Епідавр. Але «по дорозі» шкіпер каже, що можна відкрити вітрила, а це означає – кожен зможе покерувати яхтою!!! Я чесно старалась запам’ятати ці всі форштаги, грота-шкоти, галси…(невинно кліпаю оченятами))) Мені довірили стаксель-шкот, це канат, який «відкриває» парус – хай простить мене шкіпер за «вільний переказ своїми словами». Море радості в грецькому морі! що ще сюди можна додати?… Дельфіни… прямо перед носом яхти, граючись з нею наввипередки, пливуть кілька дельфінів. Спостерігати за ними в морі – це чисте щастя.

Далі легкий перекус в набережній таверні приморського селища Старий Епідавр і ми готові рухатись далі. Пройшовши повз апельсинові сади, приватні садиби з банановими кущами, ми потрапили на пляж. Тут недалеко від берега (метрів 100) є затонуле місто, на яке можна подивитись, пірнаючи з маскою. У середині 60-х років IV століття сталося раптове опускання суші, і більша прибережна частина міста з торговим центром, базаром, майстернями ремісників та житловими будинками пішла під воду.
Після підводних досліджень наша компанія поїхала місцевою маршруткою в святилище Асклепія, древньогрецького бога лікування. Ще в давнину греки вважали, що лікувати хворих можна не лише мікстурами, а й театральними виставами. Нас вразив величезний амфітеатр, розрахований на 13 тис. місць. Його було збудовано у IV столітті до нашої ери, і він чудово зберігся до наших днів. Декламувати тут може кожний, а от співати — суворо заборонено. На сцені театру виступали такі великі актори, як Алексіс Мінотіс, Танос Коцопулос і знамените грецьке сопрано — Марія Каллас. Походивши між руїн, ми дізнались від Паші цікаві факти про методи лікування в Древній Греції і зробили висновок, що це був крутий курорт.
З нетерпінням повернулись ми в портове місто, адже в таверні «Akrogiali Tavern» на нас чекали блюда з восьминога і смачна мусака — запечені баклажани з м’ясним фаршем. Хочу зауважити, що порції у греків великі.

6 -й день розпочався вдосвіта і сонце ми зустрічали, вийшовши в море. Тут всі слова втрачають забарвлення, це потрібно бачити на власні очі. Рожево-сині хмари блідли; ніби сонце, яке підіймалося все вище, вимивало з них акварель, яку вони ввібрали в себе за ніч. Море з темного ультрамарину ставало блакитним, а біля берега острова Моні – бірюзовим. Острів Моні безлюдний, там живуть павліни зі своїми пташенятами, олені та інші тварини. Звірі звикли до туристів і з нетерпінням чекали, коли ми почнемо їх годувати хлібом. Довго там не затримуючись, ми поплили на наш останній острів – Егіна. Він досить великий, тому тут наша компанія взяла на прокат дві машини.
Першим на нашому шляху був храм святого Нектарія (одна з найбільших церков у Греції), далі солодке фісташкове морозиво і легенди від Паші біля руїн храму Афіни Афайї. Шанувальникам містики буде цікаво дізнатися про такий факт: якщо на карті умовно з’єднати точки розташування храму Афайї, залишків храму Посейдона і давньогрецького Акрополя, то утвориться рівнобічний трикутник, що дає можливість дослідникам надприродних явищ робити припущення про позаземні властивості храму.

Поміж кипарисів та охристих полів, серпантин доріг привів нас в Палео Хору (в перекладі «старе місто»). У середньовіччі набіги піратів та різних завойовників змушували жителів приморських районів ховатись у глибині острова. Так, наприкінці ІХ століття була заснована Палеохора, яка майже до початку ХІХ століття залишалася адміністративним центром острова. За легендою, у місті налічувалося 365 церков, однак до наших днів збереглося близько сорока. Вони маленькі, кам’яні, переважно зруйновані, але здатні здивувати різноманіттям як архітектури, так і фресок, що датуються ХІІІ — ХVIII століттями.

У нас ще багато справ залишалось попереду, тому потрібно було рушати далі: фотосесія на крутобережжі, купання на піщаному пляжі, фотосесія на лавочці біля маяка, чергові проводи сонця за обрій (обожнюю дивитись на захід сонця) і вечеря в таверні. Виявилось, що в цей день було якесь релігійне свято, і повз нашу кафешку пройшла святкова колона з іконами, музикантами, а в небі спалахували феєрверки. Насичені морськими стравами та пригодами ми поїхали на яхту відпочивати.

Ну що ж, вже є легке відчуття того, що мандрівка добігає свого кінця, але так не хочеться, щоб вона закінчувалась…
Рано-вранці ми, сівши в машини, поїхали до підніжжя гори Орос і зійшли на неї. Висота гори 530 метрів над рівнем моря, але на вершині складається враження ніби ти птах і летиш високо над землею. Спускатись не хотілось, але на нас чекала яхта. На зворотній дорозі ми заїхали в невеличке поселення, щось типу київського Пирогово, але хатинки там жилі, ба-більше, обставлені з комфортом. А ще був сад з фісташками, ми зривали горіхи з дерева і тут же на місці поїдали їх.

За кілька годин морського переходу ми зашвартувались в Афінах, попрощались з нашим капітаном і, причепурившись, поїхали в місто. З висоти Акрополя місто виглядає як великий кам’яний мурашник: вузькі вулички п’яти-поверхівок, балкони яких обтикані рослинами і різними вазонами. Після тиші острівного життя Афіни гудять як вулик. День ми завершили як справжні естети в одеоні Герода Атіка (амфітеатрі), споглядаючи трагедію древньогрецького драматурга Евріпіда «Електра» на сучасний лад.

Якщо ви не історик чи поціновувач руїн, то потрапивши до Афін, не купуйте квитка на розглядання давніх розкопок. Ліпше витратьте ці кошти на морозиво. Руїни можна побачити і з вулиць за огорожею.

Автор статті та малюнків: Дарія Мацола